Історія

Заснування міста

В ХІ ст. правнуки князя київського Ярослава Мудрого, брати Ростиславичі, підкорили землі Галицької Русі своїй владі і здобули право на удільні князівства. Старший із братів, Рюрик, сидів у давньому Перемишлі, молодший, Василько, розбудовував давній Теребовель, а середній, Володар, заклав новий град Звенигород.

Уперше назву міста – Звенигород – задокументовано в літописах під 1086 р.

Будівництво міста розпочалось у другій половині ХІ ст. Під майбутню столицю обрали мисову частину підвищення, на краю якого височів пагорб. На вершині пагорба розпланували князівську фортецю. Твердиню по периметру оточили укріпленнями із дерев’яних стін.

За Володаря Ростиславича місто поступово розросталося й економічно міцніло. Довкола княжого дитинця сформувалася реміснича забудова перших поселенців, які жили в заглиблених у ґрунт зрубних житлах. Вони займалися обробітком болотної руди, виплавляли залізо, заготовляли деревину. У результаті їхньої праці постали дерев’яні стіни укріплень замку, перша церква; через болота спорудили греблю, по якій проклали мостову, що сполучала місто з торговими магістралями. 

На західних підступах до княжого замку функціонував чинбарсько-шевський комплекс, де обробляли шкіру. Багаті природні ресурси Звенигородської долини дозволяли провадити сільське господарство, рибалити та полювати на диких птахів і звірів.

Перша писемна згадка про місто в Повісті временних літ датується 1086 (або, за іншою версією, 1087) роком.

Велич міста у XII ст.

Розквіт Звенигорода пов’язаний з перебуванням на престолі Володимирка Володаревича (1124–1141 рр.).

Успадкувавши 1124 р. Звенигород, він  перетворив столицю на багате та велике  місто. Загальна площа Звенигорода в межах укріплених ділянок (дитинець, окольний город і пригороди) становила 139,5 га. Це було найбільше місто в усьому Звенигородському князівстві.

Володимирко був одружений із Софією, донькою угорського короля Коломана Книжника, з якою мав трьох дітей. Обидвох доньок, скріплюючи політичний союз, він видав за польських князів – краківського князя Болеслава Кучерявого та одного з його братів. Є підстави вважати, що єдиний син Володимирка Ярослав, пізніше відомий як Осмомисл, народився у Звенигороді, де минули його дитячі роки.

У цей час у місті відбувалися безпрецедентні за масштабом будівельні роботи. Було знесено всю житлово-ремісничу забудову у східній частині окольного города. Цю територію розширили, пересуваючи оборонну лінію на 100 м східніше. У місті спорудили новий княжий двір – у вигляді білокам’яного ансамблю. Комплекс складався із палацу, з’єднаного дерев’яною двоповерховою галереєю-переходом із церквою, та усипальні.

Після  того, як відійшли у вічність бездітними рідний брат Володимирка – князь Перемишльський, та кузини – князі Галицький і Теребовельський, Володимирко  впродовж 1141-1144 рр. об’єднав усі володіння  Ростиславичів у Галицьке князівство, а князівський стіл переніс у Галич.

 

Побут і ремесла в давньому Звенигороді

Колекції артефактів, виявлені на території міста, та ті, які ототожнено з продукцією місцевих майстерень, засвідчують високий рівень ремісничого виробництва, передусім ювелірного, косторізного, склоробного, шевського, деревообробного, ковальського, гончарного та ін. Активною була торгівля та імпорт різноманітних товарів.

У кварталі багатих боярських дворищ у межах кожної із садиб процвітали  ливарні, склоробні та ювелірні майстерні, кузні, складські приміщення.

Усі житлові будинки мали дерев’яну підлогу, дерев’яним настилом вкривали також хідники в межах дворищ, проходи, провулки та вулиці між садибами;  двосторонній рух мала головна магістраль міста. Приміщення будинків освітлювали лучинами, глиняними каганцями, скляними лампадами, підсвічниками. 

Широкий асортимент столового та кухонного начиння нині «розповідає» нам про розвинуту культуру приготування та споживання їжі, де розрізняються горщики, тарілки, миски, виконані з дерева та глини (часто полив’яні), кістяні та дерев’яні ложки, скляні кубки, дерев’яні ковші тощо. 

У Звенигороді процвітало образотворче мистецтво (живопис, різьба по каменю та по дереву), музика (гра на гуслях, сопілках), писемність. Поширеними були різноманітні ігри, що розвивали й фізичні, й інтелектуальні здібності дітей та дорослих.

Загибель Звенигорода

За свою історію Звенигород неодноразово вистоював у складних боях. Однак у січні 1241 року місто не встояло перед навалою татар на чолі з ханом Батиєм. Деякий час надійна система фортифікації та особливості ландшафту не давали кочівникам наблизитися. Військо на чолі з ханом зайняло найвигіднішу позицію на північному передмісті, в місці, яке й досі зберегло назву Бативиця. Найпершими впали сторожові фортеці в Шоломині, Відниках і Гриневі, які були платою за те, що Звенигород встояв і міг вистояти. Якби не зрада… За легендою, ворога провела в місто стара жінка, що жила на болотах і знала таємні ходи.

Звенигородці оборонялися запекло, але доля міста вже була вирішена. Монголи, зазнавши величезних втрат, ущент спалили всю забудову, на місці якої залишився лише товстий шар попелу.

Відтоді Звенигород не відновлював свого статусу могутнього міста. Однак трагедія знищеного міста, яке не повернуло своєї величі, сьогодні дає археологам унікальну можливість – дослідити збережену під землею тисячолітню столицю.